ua
ru
en

Адвокатське об’єднання КТП ГРУП успішно захистило права та інтереси провідного виробника в галузі металургійної промисловості України у Верховному Суді

До нашого адвокатського об’єднання звернувся клієнт — провідний виробник у галузі металургійної промисловості України — за отриманням правової допомоги у справі за позовом одного з міноритарних акціонерів про відшкодування шкоди.

Під час вивчення фактичних обставин справи з’ясувалося, що цей позивач уже звертався до клієнта з аналогічними позовними вимогами, які в судовому порядку були задоволені (судове рішення у цій справі вже набрало законної сили). Однак позивач, вочевидь, залишився незгодним із розміром задоволеної шкоди, тому подав новий позов з тих самих підстав та фактично з тим самим предметом позову, проте з використанням інших словосполучень у формулюванні позовної заяви («визнати право» замість «зобов`язати здійснити перерахунок»).

З огляду на такі обставини було підготовлено та подано до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, відповідно до якого суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Це клопотання було задоволено судом першої інстанції.

Однак апеляційним судом відповідну ухвалу було скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, зокрема, про те, що позивачем було обрано інший спосіб захисту своїх прав, відтак вказано інший предмет спору. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції щодо тотожності підстав позову та сторін спору.

За підготовленою АО КТП ГРУП касаційною скаргою Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду було відкрито касаційне провадження на постанову суду апеляційної інстанції на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови найвищої судової інстанції країни про відступлення від такого висновку).

У ході розгляду касаційної скарги Верховний Суд погодився із доводами нашого адвокатського об’єднання про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц та постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18.

Серед іншого суд касаційної інстанції зазначив наступне:

«У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто до остаточного рішення суду. Відповідно до цього принципу жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі…

Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що використання інших словосполучень під час формулювання вимог позову («визнати право» замість «зобов`язати здійснити перерахунок») не створює нового предмету позову у цій справі, оскільки за своєю суттю матеріально-правова вимога у такому випадку залишається незмінною».

Постановою  Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.10.2020 було задоволено касаційну скаргу по справі, скасовано оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини  1 статті 255 ЦПК  України.

Завдяки висококваліфікованій і професійній правовій допомозі, наданій юристами нашого адвокатського об’єднання, клієнт ефективно захистив свої права та інтереси у найвищій судовій інстанції країни.

Поділіться в соцсітях